9-11
травня 2013 року ми з хорошою компанією ходили на гору Парашку з міста
Сколе, а після Парашки пішли по хребтах в село Майдан. Нас було 11 людей
і в перший день було важко знайти прийнятний для всіх темп, хтось
рвався вперед, а хтось відставав, та на стоянці така велика кількість
людей була корисною. Хтось за водою пішов, хтось збирав дрова, інший
рубав, ще хтось розставляв намети, готували їсти. Добре, коли люди
готові попрацювати і кожний знаходить щось цікаве для себе.
По
дорозі на Парашку ми зустрічали багато туристів, одна компанія обганяла
іншу. У нас в команді було кілька людей, які вперше пішли в кількаденний
похід і коли їм було важко, дуже нас підбадьорило кілька сімей, які
йшли на Парашку з малюками по рочку-два-три. Всі йшли до Парашки, а
після Парашки - нікого. Зустріли тільки одну компанію, яка ніби тільки
що вилізла з кущів, ноги розцарапані і радіють, що нарешті вийшли на
стежку і побачили живих людей. Вони побажали нам успіху, бо маршрут від
Парашки до Майдану старий, люди по ньому майже не ходять і стежки
позаростали. Довелося і нам поблукати, та GPS нам допоміг пробратись
через кущі, густий ліс, буреломи, старі вирубки. Там маршрут
промаркований, є мітки з номером 13 на деревах, та міткі рідкісні і,
оскільки, стежка часто пропадає, часто не зрозуміло куди йти, та головне
триматись хребта. Так що на другий день, після Парашки, ми багато
блудили, було весело, та не всім. На Парашці дуже багато кущів з
чорницями і вже зараз там є багато ягід, та вони зелено-біло-червоні.
Ото в кінці липня- на початку серпня буде багатий врожай!
Бачили
сліди війни, окопи, бліндажі, землянки. Я вперше побачила справжню
землянку з колод дерев, побудовану на рівні землі. Колоди були
напівзгнивщі, було цікаво і моторошно на це дивитись і уявляти що тут
коїлось в часи війни. Знайшли ріг оленя, наткнулися на змію, певно
мідянку, багато ходили по стежках оленів та кабанів, бачили послід
оленей та козуль, а також перериту землю після кабанів. Змія була якась
сонна чи нерішуча. Ведучий пройшов прямо біля неї, а я йшла друга і її
побачила. Потім вся група її роздивлялась, а вона ліниво лежала, не
втікала, тільки зрідка шипіла і вже коли всі її роздивились, повільно
поповзла собі зі стежки в ліс. В третій день ми йшли по лісу і повсюди
бачили свіжі сліди кабанів - таке враження, що вони йшли десь прямо
перед нами, рили корені дерев. Місцями ми бачили чіткі сліди ікл.
Нам
розповідали, що в тих краях водяться ведмеді, оскільки там ліси густі,
людей небагато, ростуть чорниці, дикі місця, от і нам пощастило побачити
бурого ведмедя. Він був великий, темний і біг від нас, а не на нас.
Бачив його один з наших членів групи, по його переляку ми йому повірили.
В кілометрі від зустрічі нам довелося ночувати, так що ми всі були
налякані, та далі відходити не було сил і часу, вечоріло, а тут була і
вода, і підходяще місце для ночівлі. Ведмеді небезпечні, якщо ходити,
малими групами, та якщо більше 4 людей, то можна не боятись, на групи
більше 4 людей вони не нападають. От нам і ще раз стала в нагоді наша
велика кількість учасників. В той вечір ми довго палили вогнище і якось
особливо моторошно було відходити від табору. Наступного дня йши і
намагались шуміти, розмовляли, грали на гормошці, щоб ненароком не
натрапити на ведмедя, який міг не почути нашого наближення, жуючи
підножний корм.
Весь похід була чудова погода, то сонячно, то
хмарно. Останній день був жарким і ми скупнулись у гірській річці в селі
Майдан і біля їхнього костелу почекали на маршрутку до Борислава,
звідти на маршрутці доїхали до Трускавця, а звідти на електричці до
Львова. В Майдані стоїть старий костел, хоча костелом/церквою його
називають умовно, бо служба в ньому так ніколи і не відправлялась. Його
до війни побудували поляки, а як зібрались висвятити, то прийшла війна,
змінилась влада і костел віддали під клуб реставраторів.
З нами
була дитина 8 років і ми вибрали цей маршрут, оскільки він здався нам
легким, 28 км за 3 дні - це ж небагато?! Та виявилось, що і 10 км в день
може бути важко пройти. Слава Богу, що ми пройшли, всі живі, ведмедь
втік, і всі дійшли до фінішу, та ще й всі задоволені і хочуть ще в
похід!
